Конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, що відбулась в м. Ріо-де-Жанейро 1992 започаткувала новий рівень міжнародно-правової співпраці в галузі охорони довкілля. Головним досягненням даної конференції стало прийняття концепції сталого розвитку економіки, як домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації у ХХІ ст., стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального і духовного прогресу суспільства. Україна, як новоутворена самостійна держава, прийняла в ній участь та ратифікувала Рамкову конвенцію про зміни клімату (далі - Конвенція).

З самого початку запровадження даної концепції роль України та важливість її втілення для України  була і є надзвичайно великою, на що вказують наступні фактори:

По-перше, Україна є індустріально-аграрною державою з розвинутим промисловим комплексом, і на 1991 рік входила 30-ку країн світу за рівнем ВВП. Наявність великої кількості промислових об’єктів призвела до того, що Україна рівнем шкідливих викидів входила до 10-ки країн на 1991 рік. Нажаль, дані показники,  вказують ще й на низьку «екологічність» промисловості.

По-друге, на території України розташована велика кількість екологічно небезпечних об’єктів, що можуть нанести шкоду довкіллю в глобальних масштабах.

По-третє, останні 30 років в Україні спостерігається погіршення екологічної ситуації та збільшення техногенного та антропогенного вплину на довкілля.

Після ратифікації Конвенції, в Україні було сформоване внутрішнє екологічне законодавство, підкріплене прийнятою Конституцією, яке і зараз перебуває у своєму розвитку та постійно удосконалюється. Але нормативно-правового акту, який би комплексно сформував заcади та програму дій, щодо реалізації концепції сталого розвитку на національному рівні не було прийнято. Відносини, щодо забезпечення сталого розвитку є складними та мають комплексний характер адже вони потребують поєднання соціально-економічних, правових, політичних заходів.

Надалі, для деталізації та практичної реалізації прийнятої концепції сталого розвитку, в грудні 1997 року було прийнято Кіотський протокол, який Україна ратифікувала 4 лютого 2004 року. Для України умовою даного протоколу стало і на сьогоднішній день є збереження рівня шкідливих викидів на позначці 1990-го року. В силу того, що рівень ВВП за 19 років незалежності знизився, а відповідно й завантаження промисловості ефектом від негативних економічних тенденцій стало значне зменшення рівня шкідливих викидів. Україна опинилася в досить цікавому положенні, коли виконання умов Кіотського Протоколу відбувається не за рахунок «екологізації» промисловості, а за рахунок її зупинення. Ще одним важливим для нас аспектом є той факт, даний міжнародний акт розрахований до 2012 року та став лише практичним першим етапом реалізації Концепції сталого розвитку в сфері екології.

7-19 грудня 2009 року проходив міжнародний саміт ООН зі зміни клімату в Копенгагені з метою доопрацювання і підписання міжнародної угоди на період після 2012 року, коли закінчує дію перший період Кіотського протоколу.

Саміт завершився прийняттям політичної декларації, що була розроблена вузькою групою країн (США, Китай, Індія, Бразилія та інші) та запропонована для прийняття іншим країнами.

Єдине, що можна підкреслити в декларації щодо попередження небезпечних наслідків від зміни клімату – це утримання глобального потепління на рівні 2 градусів Цельсія.

Україна прийняла участь в цьому саміті. Офіційна позиція, з якою поїхала Україна на переговори - скорочення на 20% від рівня 1990 року до 2020 року - не знайшла підтримки на міжнародній арені. Навпаки, така позиція гостро критикувалася міжнародними екологічними організаціями, що було розповсюджено в міжнародній пресі.

Вже на другий день переговорів Україна була відзначена за найгіршу позицію в світі по скороченню викидів (насправді означає ріст на 75% від рівня 2008 року до 2020) та другу – за відмову у доступі до інформації про використання коштів, отриманих в рамках міжнародної торгівлі квотами.

Така позиція з боку України обґрунтовується економічним інтересом підприємств, що отримають кошти від продажу відповідних квот на викиди.

Обговорення подальших дій, щодо співпраці в сфері забезпечення сталого розвитку, і зменшенні кліматичних змін мають відбуватись і в 2010 році. Подальша міжнародна співпраця в сфері концепції сталого розвитку в короткостроковому періоді (5 років) передбачає наступні кроки світової спільноти, і в тому числі України:

-         в екологічній сфері: перегляд та прийняття альтернативи Кіотському протоколу;

-         в соціальній та економічній сфері: розробка програми та стратегії зменшення економічного та соціального розриву між країнами «золотого міль’ярду» та країнами «третього світу».

В свою чергу, Україна має провести наступні заходи та прийняти рішення, щодо підготовки до міжнародно-правової співпраці в даній сфері:

- Проведення Парламентських слухань з оглядом Національної та міжнародної політики України зі зміни клімату;

- Завершення роботи по формуванню Національної стратегії України по скороченню викидів парникових газів;

- Перегляд існуючих стратегій розвитку основних секторів економіки щодо врахування в них проблеми зміни;

- Прийняття постанови Кабінету Міністрів про національне зобов’язання на скорочення викидів до 2020 року;

- Забезпечення участі громадськості у прийнятті рішень;

- Забезпечення доступу до інформації про продаж квот і витрачення коштів та досягнуті скорочення викидів.